Функції та будова ока

Очне яблуко покрите щільною білковою обо­лонкою — склерою. На більшій частині ока вона біла, а на передній частині переходить у прозору рогівку. Помутніння рогівки призводить до сліпо­ти. Під рогівкою розташована судинна оболонка, що переходить спереду в райдужну оболонку (райдужку), у центрі якої є отвір — зіниця. Через цей отвір в око проникає світло. Райдужка містить пігмент, що визначає колір очей. Крім того, у ній є мікроскопічні м’язові волокна, що звужують зі­ницю, коли світло яскраве, й розширюють — коли слабке. Так зіниця регулює надходження світла в око. За зіницею розташований кришталик — про­зора двоопукла лінза, кривизна якої змінюється завдяки розслабленню або скороченню особливо­го м’яза. Це дає нам змогу фокусувати зображення й чітко бачити предмети, що перебувають на різ­ній відстані від очей.

Решта очного яблука заповнена драглистою рі­диною – склоподібним тілом. У задній частині ока розташована сітківка, на яку попадає світло, що пройшло крізь зіницю, кришталик і склопо­дібне тіло. Сітківка представлена шаром світло­чутливих клітин.

Промені світла, проходячи крізь рогівку та криш­талик, заломлюються, і зображення на сіт­ківці виходить переверненим. Таким чином, оптична система ока – рогівка, кришталик і скло­подібне тіло – працює за принципом фотоапара­та. Світлочутливі клітини сітківки є рецепторами зорового нерва, по якому сигнали надходять до головного мозку.

Сітківка складається з двох видів рецепторів — 150 млн паличок та 7 млн колбочок (названі за формою клітин). Палички дають чорно-біле зображення, працюють також у темряві. Кол­бочки, що здатні сприймати тільки денне світло, формують кольорове зображення. Деякі з них чутливі до синього кольору, другі до червоного, треті до жовтого. Сигнали, що надійшли через зорові нерви до головного мозку, переробляють­ся в зоровому центрі кори великих півкуль. Там перевернуте зображення знову перевертається, і ми бачимо предмет у тому положенні, яке він має насправді. Головний мозок оцінює побаче­ний предмет, порівнює його зі зразком, що збері­гається в пам’яті, розпізнає його, і ми розуміємо, що побачили наші очі і як ми повинні реагувати на побачене. Зорові образи, що зберігаються у нашій пам’яті, ми можемо уявити навіть через багато років.

При деяких захворюваннях світлові проме­ні, які пройшли через оптичну систему ока, фокусуються не на сітківці, а перед нею або за нею. Якщо форма очного яблука видовжена, а кривизна кришталика занадто велика, проме­ні фокусуються перед сітківкою, і людина добре бачить тільки близькі предмети (короткозо­рість). Коли форма очного яблука вкорочена, а кришталик відносно плоский, промені фо­кусуються за сітківкою, і людина добре бачить далекі предмети (далекозорість). Обидва захво­рювання можуть бути як уродженими, так і на­бутими. Для корекції короткозорості вико­ристовують окуляри із двоввігнутими лінзами, а для корекції далекозорості – із двоопуклими.