Епітеліальна тканина знаходиться на поверхні, на межі із зовнішнім середовищем. Вона вкриває тіло (епідерміс шкіри) і вистеляє слизові оболонки внутрішніх органів, а також утворює більшість залоз.
Епітеліальну тканину поділяють на дві великі групи: покривний епітелій і залозистий епітелій.
Покривний епітелій займає в організмі бар’єрне положення і виконує такі функції: розмежувальну (на межі із зовнішнім середовищем і тканинами, що лежать під ним), захисну (від механічних, фізичних, хімічних, інфекційних факторів), транспортну (обмін речовин, їх всмоктування і виділення), рецепторну (сприйняття подразнень, сигналів). Ці функції властиві епітелію шкіри, шлунка, легень, нирок тощо.
Залозистий епітелій виконує секреторну функцію, його епітеліоцити синтезують і виділяють речовини-секрети, які беруть участь у різних процесах в організмі.
Незважаючи на різноманітність функцій, для всіх епітеліальних тканин характерний ряд морфологічних ознак. Ці тканини побудовані лише з клітин і практично не містять міжклітинної речовини. Клітини, з’єднані між собою різними типами контактів, утворюють суцільний пласт. Пласт епітеліальних клітин лежить на базальній мембрані, яка відмежовує епітелій від пухкої сполучної тканини, що завжди знаходиться під ним, виконуючи таким чином бар’єрну функцію. Крім того, базальна мембрана сприяє живленню епітелію. Епітеліальні тканини не містять судин, і саме через базальну мембрану здійснюється їх живлення за рахунок судин пухкої сполучної тканини. Завдяки своєму розташуванню епітеліальні клітини або пласт в цілому мають полярну диференціацію. Це означає наявність у епітеліоцитів двох полюсів — апікального, оберненого до зовнішнього середовища, та базального, що лежить на базальній мембрані. Апікальний та базальний полюси мають різні гістологічні ознаки. На апікальній поверхні клітин можуть бути мікроворсинки, війки тощо. Епітеліальні тканини мають високу здатність до фізіологічної і репаративної регенерації.