Будь-яка інфекційна хвороба супроводжується короткочасним або тривалим підвищенням температури тіла (
гарячкою
). Це одна із захисних реакцій організму проти
інфекції
. Під час боротьби з вірусами та бактеріями лейкоцити крові виділяють специфічний білок, що є
пірогеном
(речовиною, що підвищує температуру тіла). Пірогенні властивості мають і токсичні речовини, що виділяються, коли мікроорганізми гинуть. Вплив на
організм тих чи інших пірогенів викликає підвищення температури. У своєму розвитку
інфекційна гарячка проходить три стадії
:
- на першій стадії температура тіла підвищується, водночас спостерігаються відчуття холоду й озноб;
- на другій — температура утримується на високих цифрах, відчуття холоду й озноб проходять, спостерігається потовиділення;
- на третій — температура знижується, потовиділення посилюється.
За ступенем підвищення температури тіла розрізняють температуру субфебрильну (від 37 до 38 °С), помірну (від 38 до 39 °С), високу (від 39 до 41 °С) і надмірну (понад 41 °С).
У разі інфекційної гарячки найбільш сприятливою є помірна температура. Гарячка може закінчуватися раптовим і швидким спадом температури тіла до норми та навіть нижче (криза) або поступовим, повільним її зниженням. Оскільки інфекційна гарячка — природне і навіть корисне явище, не слід квапитися вживати жарознижуючі ліки, збивати температуру, цим ми допомагаємо інфекції, а не собі. Збудників інфекції знищать антибіотики , які призначить лікар, якщо побачить, що організм не може впоратися з хворобою. Без контролю лікаря застосовувати антибіотики не можна.
