Якщо людина втратила забагато крові, їй необхідно перелити кров іншої людини. Однак білки крові різних людей відрізняються один від одного. Встановлено, що за складом білків кров людей має чотири різновиди, або чотири групи: 0 (І), А (II), В (III), АВ (IV).
Крім розходження за груповою приналежністю враховують наявність або відсутність у крові резус-фактора — речовини, виявленої в еритроцитах мавпи макака-резус (звідси назва) і більшості людей. Коли резус-фактор є, кров вважається резус-позитивною, коли немає — резус-негативною. У разі переливання резус-негативним особам резус-позитивної крові (і навпаки) можливі імунні ускладнення.
Кров , призначену для переливання, заготовлюють на станціях переливання крові. Людина, у якої беруть кров, називається донором, а людина, якій її вливають, — реципієнтом. Донором може стати 18-50 років. Узята в донора кров має бути абсолютно безпечною. Тому спочатку її досліджують на наявність усіх інфекцій, що передаються через кров, — гепатит, ВІЛ тощо, потім визначають групу крові та резус-фактор. Із узятої крові заготовлюють окремо еритроцитарну, лейкоцитарну, тромбоцитарну маси й плазму. Отримані частини крові (фракції) зберігаються у стерильних флаконах або пластикових мішках. На кожному з них є паспорт, де зазначені дані донора й повна характеристика крові. Безпосередньо перед переливанням визначають сумісність крові донора й реципієнта. Такий подвійний контроль необхідний, щоб уникнути будь-якої помилки. Кров є рідкою сполучною тканиною. Введення людині чужої крові по своїй суті аналогічне пересадці органа. Якщо компоненти крові донора не підходять реципієнтові, його організм відторгне їх і вони загинуть. Таке ускладнення називається гемолітичним шоком і може призвести до смерті.
Медичним працівникам постійно не вистачає донорської крові. Стати донором — громадянський обов’язок кожної здорової людини.