Рефлекс як акт нервової діяльності

Рефлекс акт нервової діяльностіОсновним механізмом регуляції будь-якої функції організму є нервовий або рефлекторний. В основі рефлекторної регуляції лежить рефлекс. Рефлекс – це реакція-відповідь організму на зміни зовнішнього або внутрішнього середовища при обов’язковій участі центральної нервової системи.

Засновником рефлекторної теорії є французький вчений Р. Декарт (1596-1650). І.М. Сєченов у своїй відомій праці “Рефлекси головного мозку” (1863) вказав, що “всі акти свідомого і несвідомого життя за способом походження суть рефлекси”. Це означає, що психічна діяльність регулюється рефлекторно, як і будь-яка підсвідома функція організму (травлення, дихання, рухи).

Шлях, по якому проходить збудження при здійсненні рефлексів, називається рефлекторною дугою.

До складу рефлекторної дуги входять рецептор, аферентний шлях, нервовий центр, еферентний шлях, ефектор, зворот­ний зв’язок.

Рецептори – це чутливі структури, які сприймають зміни зовнішнього або внут­рішнього середовища. Сукупність рецепто­рів, подразнення яких викликає певний рефлекс, називається рецепторним полем рефлексу. В рецепторному полі можуть зна­ходитись різні за функцією рецептори. На­приклад, згинальний рефлекс можна викли­кати подразненням як тактильних рецепто­рів шкіри, так і пропріорецепторів м’язів.

Аферентний шлях формується чутли­вими нервами, які приносять збудження від рецепторів у центральну нервову систему. Ці нерви називають доцентровими.

Нервовий центр рефлекторної дуги являє собою скупчення нейроцитів на певному рівні центральної нервової системи. В ньому відбувається обробка інформації, що надходить від рецепторів, про зміни середовища. Нервові центри можуть бути розміщені на будь-якому рівні центральної нервової системи. Залежно від цього, розрізняють наступні рівні регуляції: спінальний, бульбарний (довгастий мозок), мезенцефальний (середній мозок), діенцефальний (проміжний мозок), мозочковий, стріопалідарний (базальні ядра мозку), кірковий (кора великих півкуль).

Еферентний шлях являє собою або рухові, або вегетативні нерви. По ньому передається збудження від центральної нервової системи до робочого виконавчого органа.

Ефектор, або робочий орган, отримує збудження “наказ”, що надійшов із центру, і здійснює або, навпаки, припиняє виконання роботи. Ефектором можуть бути скелетні та гладкі м’язи, серцевий м’яз, залози.

У будь-якій рефлекторній дузі розрізняють зворотний зв’язок. Це аферент­не волокно йде від ефектора до нервового центру. По зворотному зв’язку ефектор сповіщає центр, чи виконаний “наказ”, що прийшов із центру. Таким чином, завдяки зворотному зв’язку, рефлекторна дуга замикається в рефлекторне кільце. Необхідною умовою для здійснення рефлексу є цілісність усіх ланок рефлекторної дуги. Найпростіша рефлекторна дуга – моносинаптична (проста), тобто має лише два нейрони в центрі: аферентний, з якого збудження відразу переклю­чається через синапс на еферентний. Прикладом моносинаптичних рефлексів є сухожилкові рефлекси: колінний, ліктьовий, ахілів, які мають важливе клінічне значення.

Якщо в нервовому центрі рефлекторної дуги є кілька послідовних нейронів (вставних), з’єднаних синаптичними контактами, тоді рефлекторна дуга назива­ється полісинаптичною (складною).

За характером реакції розрізняють рухові (ефектор – скелетні м’язи) і вегетативні (ефектор – внутрішні органи, судини, залози) рефлекси.

Вивчення рефлексів людини (наприклад, сухожилкових, зіничних, шкірних тощо) має велике клінічне значення, оскільки дає можливість встановити наяв­ність тих чи інших уражень в центральній нервовій системі.

Comments:

Прокоментувати

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

Scroll To Top