М’язи, як будь-яка жива тканина, мають здатність переходити в стан збудження при подразненні. Ця особливість м’язів має назву збудливість. Збудження — це стан активності м’яза, який характеризується зміною процесів обміну у ньому і виникненням потенціалу дії. Збудження м’яза розповсюджується по ньому завдяки такій фізіологічній властивості, як провідність. Збудження проявляється діяльністю м’яза — скороченням. Таким чином, третьою фізіологічною властивістю м’яза є скоротливість.
В основі м’язового скорочення лежить взаємне ковзання актинових та міозинових білкових ниток, з яких складаються м’язові волокна. Причиною ковзання є хімічна взаємодія між актином та міозином в присутності іонів Са 2+ і енергії АТФ. Спостерігається хімічне «зубчасте колесо», яке ніби протягує одну групу ниток по іншій. Актино-міозинові поперечні містки відіграють роль з’єднувальних ланок, які забезпечують взаємодію актинових центрів білків.
У відповідь на поодиноке подразнення порогової сили виникає поодиноке скорочення. Отримавши через нерв один імпульс, м’яз скорочується один раз і знову розслаблюється. Поодиноке скорочення складається з трьох періодів: 1) латентного; 2) скорочення і 3) розслаблення.
Латентний період починається з моменту нанесення подразнення до початку скорочення м’яза. В цей час м’яз знаходиться у локальному збудженні, яке не здатне розповсюджуватись. Період скорочення триває від видимого скорочення до максимуму, а період розслаблення — від максимуму до вихідного рівної. Тривалість поодинокого скорочення неоднакова для різних м’язів людини. Наприклад, у м’язів, пристосованих до швидких рухів (окорухові), це скорочення триває 0,01 с, у камбалоподібному — 0,1 с. Тривалість і вираженість поодинокого скорочення залежить також від втоми м’яза, температури навколишнього середовища.
В нормальних умовах з центральної нервової системи до м’язів надходить не один імпульс, а ціла їх серія. Коли м’яз отримує ряд імпульсів, які надходять з великою частотою один за одним, то поодинокі скорочення додаються і виникають тривалі скорочення м’яза — тетанічні скорочення, або тетанус. Обов’язковою умовою для виникнення тетанусу є нанесення наступного подразнення тоді, коли скорочення, викликане попереднім подразненням, ще не закінчилось. Розрізняють зубчастий та гладкий (суцільний) тетанус. Зубчастий тетанус виникає у випадку дії наступного подразнення в період розслаблення, а гладкий — коли наступне подразнення надходить у період скорочення.
Тетанічні скорочення сильніші від поодиноких. Фізіолог Н.Е. Введенський пояснив це тим, що кожне наступне подразнення приходить до м’яза, який знаходиться у фазі підвищеної збудливості — фазі екзальтації.
У цілісному організмі тетанусом скорочуються скелетні м’язи. М’язу серця притаманні лише поодинокі скорочення, а тетанічні в нормі для нього неможливі. Це пояснюється рефрактерністю міокарда — великим періодом абсолютної незбудливості. Якщо в цей період надходить додаткове подразнення, м’яз не здатен збуджуватись, а значить, і скорочуватись.