Печінка

Печінка лежить у правому верхньому відділі черевної порожнини, під діафрагмою. Це найбільша залоза тіла людини. Має червоно-бурий колір, ззовні покрита серозною обо­лонкою, яка утворює сагітальну серпоподібну зв’язку, що поділяє печінку на дві частки: праву — велику та ліву — значно меншу. Ці частки займають відповідні місця: права частка — під правим куполом діафрагми, а ліва — під лівим. Знизу серпоподібна зв’язка переходить у круглу зв’язку печінки.

Діафрагмальна поверхня печінки опукла, нутряна — нерівна, дещо ввігнута й має ряд втиснень, відповідно до тих органів, до яких прилягає, а саме: до нирки, ободової та дванадцятипалої кишок.

На нутряній поверхні печінки є дві поздовжні борозни, які йдуть спереду назад. Ліва борозна ділить печінку на ліву та праву частки.

Між двома поздовжніми борознами є одна поперечна, завдяки їй у печінці утворюються ще дві невеличкі частки: квадратна — перед­ня й хвостата — задня. Поперечна борозна називається воротами печінки.

У лівій поздовжній борозні міститься венозна зв’язка — заросла венозна протока плода і кругла зв’язка — заросла пупкова вена плода.

У правій поздовжній борозні лежать жовчний міхур і нижня по­рожниста вена, в яку відкриваються печінкові вени.

У ворота печінки входять ворітна, власна пе­чінкова артерія й нерви, а виходять загальна печінкова протока й лімфатичні судини. Загальною печінковою протокою виходить жовч. Відкривається ця протока на сосочку дванадцятипалої кишки разом із підшлунковою протокою.

Печінка майже вся покрита очеревиною, за винятком ділянки, де лише задня її поверхня з’єднується з діафрагмою (за допомогою вінцевої зв’язки) та черевною порожниною. На нутряній поверхні печінки є дві зв’язки: печінково-дванадцятипала й печінково-шлун­кова. Вони утворюють малий сальник.

Під серозною оболонкою печінки міститься сполучнотканинна оболонка — гліссонова капсула, яка проникає в залозисту тканину печінки й утворює сітку (строму), в комірках якої локалізуються печінкові часточки розміром 1 — 1,5 мм кожна. Формою вони нагадують багатогранну призму. Печінкові часточки складаю­ться з клітин, які мають назву гепатоцитів, у них відкладається глі­коген. Гепатоцити розміщені рядами-балками, в кожній із них по два ряди клітин. Балки лежать радіально, сходяться до міжчасточковоі вени, що міститься в центрі часточки. Від кожної клітини від­ходять жовчні протоки, які впадають у міжчасточкову жовчну про­току і утворюють ліву й праву печінкові протоки (відповідно до часток печінки). Вийшовши з воріт печінки, права та ліва печінко­ві протоки зливаються й утворюють загальну печінкову жовчну про­току, яка з’єднується з протокою жовчного міхура.

Печінкова артерія й ворітна вена всередині печінки розгалужую­ться на дрібніші судини, їхні гілочки оточують кожну часточку, тому їх називають міжчасточковими. Міжчасточкові артерії й вени розпадаються на капіляри, які входять усередину часточки. Венозні капіляри радіально пронизують часточку, з них кров надходить у центральну вену, яка пронизує часточку в поздовжньому напрямку й відкривається в одну зі збиральних міжчасточкових вен, що впа­дають у 3—4 печінкові вени, а ці в свою чергу вливаються в нижню порожнисту вену.

Протягом однієї години вся кров людини кілька разів прохо­дить через часточкові капіляри печінки. Стінки капілярів утворені ендотеліальними клітинами, між ними є зірчасті клітини—ретикулоендотеліоцити, або клітини Купфера, вони й виконують фагоци­тарну функцію.

Вважають, що вночі печінка синтезує глікоген, а вдень — жовч. За добу печінка виробляє 1000—1200 мл жовчі. Жовч надходить у дванадцятипалу кишку, де вона емульгує жири й тим самим полег­шує роботу ліполітичних ферментів підшлункового соку, активізує ліпазу, а також стимулює всмоктування продуктів розщеплення жирів. У жовчі ферментів немає.

Печінка виконує бар’єрну функцію, знезаражуючи отруйні ре­човини, які з’являються в організмі в процесі обміну речовин. У печінці відкладається глікоген — тваринний крохмаль. Крім того, вона є своєрідним депо крові , в ній також руйнуються еритроцити й утворюються жовчні пігменти — білірубін і білівердин, а також жовчні кислоти: глікохолева й таурохолева.