Поняття про умовні та безумовні рефлекси

Усі рефлекси , тобто відповіді організму на зміни середовища при обов’язковій участі центральної нервової системи, поділяються на безумовні та умовн і.

Людина і тварини народжуються з наявністю вже відповідної кількості готових рефлексів. Ці рефлекси сформувались і закріпились у процесі еволюції, закодовані генетично і передаються нащадкам. Такі рефлекси одержали назву безумовних. Але організм живе в середовищах, що безперервно змінюються: внутрішньому, зовнішньому, соціальному. Лише безумовні рефлекси не можуть забезпечити існування організму в цих середовищах. Тому в процесі життєдіяльності в орга­нізмі формуються умовні рефлекси.

Умовні рефлекси, на відміну від безумовних, не є вродженими. Вони з’являються, закріплюються, згасають і зникають протягом життя конкретної людини, тобто є індивідуальними на основі «життєвого досвіду».

Якщо дуги безумовних рефлексів замикаються на різних рівнях центральної нервової системи, то умовні рефлекси є функцією кори головного мозку . Без­умовні рефлекси виникають за першою вимогою адекватного безумовного подраз­ника з певного рецепторного поля. Наприклад, звуження зіниці ока при подраз­ненні світлом фоторецепторів сітківки, поява слини при подразненні смакових рецепторів слизової рота.

Умовні рефлекси повинні вироблятися за певних умов на будь-які умовні неадекватні подразники з будь-якого рецептивного поля. Наприклад, слиновиді­лення на вигляд, запах, а у людини навіть на розмову чи думку про їжу. Безумовні рефлекси постійні, стійкі, зберігаються протягом усього життя. Вони зникають лише при ушкодженні рефлекторної дуги. Щоправда, за участю кори великих півкуль людина може затримати прояв безумовних рефлексів. Наприклад, відчу­ваючи голод, людина не накидається на їжу, а стримує себе, а також може затримувати сечовипускання при потребі.

Значення безумовних рефлексів для життєдіяльності полягає в тому, що вони є основою рефлекторної регуляції будь-якої нижчої функції організму: дихання , кровообігу , сечовиділення , травлення , статевої . Умовні рефлекси, крім регуляції названих функцій, зумовлюють вищу нервову діяльність людини, яка включає в себе поведінку, свідомість, навчання, розумові процеси.

Умовні рефлекси виробляв на собаках у своїй експериментальній лабораторії І.П. Павлов. Собаку поміщали у спеціальну ізольовану від сторонніх подразників камеру. Першою умовою утворення цього рефлексу є передування індиферент­ного (тобто такого, що не відноситься до даного виду діяльності) умовного подразника безумовному подразнику. Умовним1 сигналом може бути будь-який подразник зовнішнього чи внутрішнього середовища, для якого організм має сприймаючі рецептори.

Найчастіше в експерименті використовують звук, світло, запах, дотик до шкіри . Для людини умовним подразником може бути слово, причому, вимовлене як вголос, так і подумки. Наприклад, для утворення слиновидільного рефлексу включають дзвінок на 5-30 с, а потім дають собаці їжу (безумовне підкріплення). Таке поєднання умовного і безумовного подразників повинно бути повторене кілька разів. Після цього тільки на звук дзвінка у собаки буде виділятися слина.

Це і є умовний рефлекс І порядку. Якщо тепер у цього ж собаки поєднувати новий умовний подразник, наприклад, світло лампочки з попереднім умовним сигналом — звуком, то виробляється новий слиновидільний рефлекс II порядку, тобто тільки при засвічуванні лампочки виділяється слина. Підключаючи нові умовні подразники, у людини можна виробити умовні рефлекси 5-го порядку.

Говорячи про безумовний рефлекс, ми чітко уявляємо його рефлекторну дугу, яка має анатомічний структурний характер.

Рефлекторна дуга умовного рефлексу має функціональний характер типу «тимчасових зв’язків». Розглянемо це на прикладі вироблення умовного слино-видільного рефлексу на звук дзвінка. При його звучанні збудження від слухових рецепторів внутрішнього вуха йде по слуховому нерву до центру слуху у корі великих півкуль . У центрі слуху виникає вогнище збудження. Далі собаці дають безумовне підкріплення — їжу. Подразнення від рецепторів смаку по черепно-мозкових нервах V, VII, IX, X пар передається до кіркового представника безумовного харчового рефлексу, тут утворюється теж вогнище збудження. Таким чином, виникло два вогнища збудження. При неодноразовому повторенні умовного і безумовного (їжа), подразників, збудження в цих центрах збільшується і між ними, нарешті, встановлюється тимчасовий функціональний зв’язок. Відбувається це в результаті того, що після виникнення збудження в слуховому, центрі в певній ділянці кори виникає досить сильне збудження безумовного харчового рефлексу. Далі збудження від умовного подразнення переходить у ділянкибезумовного рефлексу: по відцентрових нервах доходить до слиновидільних залоз, викликаючи їх діяльність.