Руховий аналізатор

М’язова система є джерелом численної сенсорної імпульсації. До складу нервів, що іннервують м’язи, вхо­дить від 30 до 50% аферентних волокон. Рецепторний апарат м’я­зів і суглобів сигналізує в нервову систему про ступінь напружен­ня м’язових волокон, положення суглобів і різних частин тіла однієї відносно інших. Ця зворотна інформація необхідна для автоматич­ної регуляції постави і рухових актів. При порушеннях рухового аналізатора людина не може ні ходити, ні стояти. Імпульси від рухового аналізатора необхідні також для підтримання тонусу м’я­зів і тонкого пристосування вегетативних функцій до умов м’язо­вої роботи.

Будова периферичної частини рухового аналізатора. Рецептор­на частина аналізатора представлена нервово-м’язовими веретена­ми, пластинчастими тільцями (тільцями Фатера — Пачіні) і віль­ними чутливими закінченнями, які розташовані у зв’язках, сумках суглобів і фасціях м’язів.

Нервово-м’язове веретено складається з пучка м’язових воло­кон (від 2 до 12), які розміщені в сполучній сумці, його довжина 4 … 11 мм, діаметр — 80 … 200 мкм. М’язи з високою функціональ­ною активністю мають більше веретен (до 100), з меншою — мен­ше. М’язове веретено одним кінцем прикріплюється до перимізію звичайних м’язових волокон, а другим — до сухожилків м’язів. Волокна м’язового веретена називають інтрафузальними, а зви­чайні волокна скелетних м’язів — екстрафузальними. Центральна частина інтрафузальних волокон розширена і називається ядерною сумкою. Навколо неї спірально закручуються чутливі нервові во­локна. Інтрафузальні волокна мають рухову іннервацію від гамма-мотонейронів спинного мозку. Імпульси, що надходять по еферентних волокнах, ви­кликають скорочення інтрафу­зальних м’язових волокон, а це призводить до посилення по­току аферентних імпульсів від розтягування ядерної сумки. Активність гамма-мотонейро­нів у свою чергу регулюється ретикулярною формацією се­реднього мозку.

Чутливі нервові закінчення веретен збуджуються при роз­тягненні м’язів. Досить розтяг­нення м’язу всього на 10 мкм, щоб у них виник генераторний потенціал. У м’язових веретенах виявлено спонтанну імпульсацію, яка зникає під час скорочен­ня м’язів у міру послаблення натягу інтрафузальних волокон.

Сухожилкові та інші рецептори рухового аналізатора збуджу­ються при рухах у суглобах, скороченнях м’язів. Таким чином, афе­рентні імпульси від рецепторів рухового аналізатора надходять у центральну нервову систему постійно при будь-якому положенні м’язів. Ця імпульсація є відповіддю м’язів на вплив мотонейронів, тому рецептори м’язової системи назвали пропріорецепторами (власними рецепторами) рухового апарату.

Збудження, що виникає в рецепторах на аферентних волокнах, передається в перший нейрон, розташований у спинному ганглії, і далі на другий нейрон, що міститься в довгастому мозку, і на тре­тій — у згір’ї. Вищий відділ рухового аналізатора знаходиться в передній центральній звивині кори великого мозку.

Вплив фізичних вправ на розвиток пропріорецептивної чутли­вості. Різні параметри руху м’язова сенсорна система сприймає з різним ступенем точності. Людина чіткіше сприймає різницю в про­сторових переміщеннях тіла, ніж різницю в напруженні м’язів .

У результаті багаторазового виконання вправ поліпшується м’язово-сенсорна чутливість, тобто знижуються абсолютні і дифе­ренціальні пороги подразнення. Людина починає відчувати пере­міщення частин тіла на мінімальні кути, точно оцінювати масу утримання тягарів та інтервали між послідовними подразниками.

В цьому полягає одна з причин покращення координації рухів при заняттях спортом.

На збудливість кіркових нейронів рухового аналізатора вплива­ють імпульси від інших сенсорних систем. Тому термінова інформа­ція про просторові і часові параметри руху сприймається слуховим і зоровим аналізаторами і покращує координацію рухових актів.

Вікові особливості рухового аналізатора. Руховий аналізатор структурно повністю формується ще до народження. Але його морфологічне і функціональне удосконалення закінчується в 12… 15 ро­ків. У цей період збільшуються діаметр м’язових веретен, довжина інтрафузальних волокон, кількість ядер у них. В інших рецепторах рухового аналізатора після народження відбувається в основному розширення сітки розгалужень нервових волокон.

У шкільному віці функціонально удосконалюється центральна частина аналізатора — встановлюються численні умовнорефле­кторні зв’язки як у межах зони самого рухового аналізатора, так і з іншими сенсорними системами. Це проявляється в утворенні великої кількості рухових навичок і встановленні тонкої координа­ції між роботою рухового апарату і внутрішніми органами, діяль­ність яких забезпечує постачання м’язів всіма необхідними пожи­вними речовинами, киснем і видалення продуктів обміну. Період дитинства певною мірою є особливим періодом розвитку рухового аналізатора. В цей період умовнорефлекторні зв’язки рухового аналізатора з іншими сенсорними системами встановлюються легко і міцно, тоді як після завершення цього періоду утворення зв’язків відбувається важко.

Звідси зрозуміло, яке важливе значення має правильна систе­ма фізичного виховання, що зумовлює формування рухових нави­чок і розвиток вегетативних сис­тем організму.