Звуки мають хвильову природу. Звукові хвилі поширюються у повітрі, воді, твердих тілах і сприймаються органом слуху — вухом. Людина чує тільки ті звуки, частота яких знаходиться у межах від 16 Гц до 20 кГц. Більш низькі частоти (інфразвук) і високі (ультразвук) людському вуху недоступні. Слух вважається нормальним, якщо вимовлене пошепки розрізняється на відстані 6 — 7 м. Звукові хвилі ми вловлюємо своєрідним біологічним локатором — вухом.
Будова його досить складна. Вухо поділяється на зовнішнє, середнє й внутрішнє. Зовнішнім вухом називають вушні раковини й зовнішній слуховий прохід. У кінці слухового проходу, який у дорослої людини має глибину 2,5 см, розташована тонка пружна мембрана — барабанна перетинка, за якою розташоване середнє вухо. Воно з’єднане з порожниною глотки євстахієвою, або слуховою, трубою. Завдяки ковтальним рухам у зовнішньому та середньому вусі врівноважується атмосферний тиск. У середньому вусі є три маленькі слухові кісточки — молоточок, коваделко та стремінце (найменша кісточка організму), що з’єднані між собою суглобиками. Рукоятка молоточка зрощена з барабанною перетинкою. Стремінце вставлене у вікно переддвер’я (вестибюля) внутрішнього вуха. Від переддвер’я відходить схожа на равлика завитка. Вона утворена трьома спірально закрученими каналами (має 2,5 завитка), заповненими рідиною. Середній канал заповнений ендолімфою, а два інших — перилімфою. Канали з’єднуються біля верхівки завитки.
У середньому каналі зосереджені рецептори слухового нерва. Крім завитки у внутрішньому вусі є також лабіринт — система півколових каналів, розташованих у взаємно перпендикулярних порожнинах. Усі три канали заповнені ендолімфою і містять дрібні вушні камінчики — отоліти. Зміна положення голови й тіла у просторі викликає рух ендолімфи в каналах і обертання війок рецепторних клітин вестибулярного апарату.
