Зсідання крові. Кровотеча при пораненні дрібних судин звичайно швидко припиняється. Це пояснюється тим, що кров, яка витікає з ранки, утворює згусток, який закупорює ушкоджені судини. Процес перетворення рідкої крові в згусток називається зсіданням.
Якщо кров, що виходить з судин, збивати пучком тоненьких паличок, то на їх кінцях появляються волоконця білка, який називається фібрином. Він саме і утворює згусток, що закупорює поранену судину. Кров, позбавлена фібрину, вже не зсідається, хоч би як довго вона зберігалася.
Зсідання крові настає в результаті перетворення розчинного в плазмі білка фібриногену у нерозчинний — фібрин. Цей процес відбувається під впливом особливої речовини, яка утворюється в тих випадках, коли руйнуються кров’яні пластинки. Ці пластинки бувають у крові в кількості 300 — 400 тисяч на кожний кубічний міліметр плазми. Руйнування їх відбувається завжди при виході крові з судин.
Зсідання крові можливе лише в тих випадках, коли в її плазмі є розчинні солі кальцію. Якщо до крові додати речовини, що переводять кальцій у нерозчинні сполуки, вона втрачає здатність зсідатися і довгий час залишається рідкою. Цим користуються при виготовленні консервованої крові, що використовується для переливання хворим і пораненим.
Подібно до крові, зсідається і лімфа. Згусток, що при цьому утворюється, пухкіший, ніж у крові. Це пояснюється відносно меншим вмістом у лімфі білка фібриногену.
Здатність крові зсідатися має величезне значення, бо врятовує організм від великих крововтрат при пораненнях. Під час Великої Вітчизняної війни на фронті широко застосовувався виготовлений радянськими вченими препарат, який прискорював зсідання крові на поверхні ран.
Є хвороба, при якій кров хворого втрачає здатність зсідатися. Найменше поранення хворого спричиняє таку велику втрату крові, що він може померти.
Перша допомога при кровотечах. Зсідання крові швидко припиняє невеликі кровотечі. Якщо вони великі, доводиться вживати спеціальних заходів.
Іноді спинити кровотечу можна накладанням звичайної пов’язки. Якщо пошкоджені великі судини, слід накласти тугу пов’язку, тобто туго забинтувати рану, на яку накладають товстий шар стерилізованого (знезараженого) бинта. На місце навколо рани кладуть пузир з льодом, бо холод звужує кровоносні судини і цим зменшує крововтрату.
Якщо туга пов’язка і лід не допомагають, притискують пальцями великі судини, що несуть кров до рани.
При пораненні великих судин руки або ноги найпевнішим способом спинення кровотечі є застосування джгута. Його можна зробити з звичайної носової хусточки, яку зав’язують навколо кінцівки вище рани. Під хусточку просовують паличку, на яку її накручують доти, поки не припиниться кровотеча. Щоб закрутка не розкрутилася, паличку прив’язують до кінцівки або просовують під хусточку. Джгут припиняє кровообіг у тій частині кінцівки, що лежить нижче від нього. Тому потерпілого треба доставити до лікаря не більше як через годину-півтори після накладення джгута, бо інакше може статися змертвіння кінцівки.
Переливання крові. У випадках значних крововтрат потерпілому переливають кров, взяту від іншої людини. Переливання крові застосовують і при деяких хворобах.
Особливо широко користувалися переливанням крові під час Великої Вітчизняної війни. Близько 5,5 мільйона громадян, що працювали в тилу, давали свою кров для переливання пораненим бійцям. В одному тільки Ленінграді, що витримав 900 днів блокади, за час війни було заготовлено 144 тонни крові. Завдяки добрій організації цієї справи було врятовано життя багатьох і багатьох бійців.
Наука знайшла і цілий ряд замінників нормальної крові. Так, встановлено, що плазму крові можна висушувати способами, при яких не руйнуються білки і не втрачається їх властивість розчинятися. Якщо до такого препарату додати певну кількість дистильованої води, він стає придатним для вливання при крововтратах. Суха плазма може дуже довго зберігатися, її легко перевозити. Тому її використовували для лікування в тилу ворога поранених партизанів, яких забезпечити свіжою кров’ю було важко.